Виховання в учнів культури поведінки і навичок свідомої дисципліни
Цілеспрямована, систематична робота з виховання навичок і звичок культурної поведінки починається з приходом дітей у школу. Саме в початкових класах закладаються основи акуратності й охайності, увічливості, точності, прищеплюються гарні манери, уміння культурно поводитися у школі, будинку, на вулиці й у громадських місцях. Якщо елементарні норми культурної поведінки не щеплені дітям з ранніх років, то пізніше приходиться заповнювати цей пробіл і нерідко проводити більш важку роботу: перевиховувати школярів, у яких укоренилися негативні звички.
Відсутність елементарних звичок у дітей утруднює роботу над вихованням у них більш тонких і складних проявів культурної поведінки: такту, делікатності, невимушеності, добірності манер і т.п. Успіх у вихованні культури поведінки багато в чому залежить від правильного вибору методів роботи з дітьми. Головними методами є навчання школярів виконання правил культурного поведінки і роз'яснення їм відповідних норм моралі.
Важливим засобом виховання у молодших школярів культури поведінки є вправи, які включаються у повсякденне життя дитини і проводяться в процесі систематичних занять. Зміст вправ і їхня форма залежать від характеру правила, яке опрацьовується. Так, наприклад, можливі заняття, де вчитель показує, як треба поводитися в тій чи іншій ситуації: як запросити товариша в гості, як поводитися за столом, як бути ввічливим. На цьому ж занятті діти повторюють дії вчителя, вчаться поводитись правильно. А потім ці вправи включаються в різноманітну діяльність школярів. Діти ідуть у театр, на день народження до товариша.
Тут вони повинні самостійно, без безпосереднього контролю з боку дорослих, діяти відповідно за відомими їм правилами. Учитель спостерігає за поведінкою дітей, відзначає ті пробіли, і помилки, що діти роблять, і те гарне, правильне в їхніх вчинках, на які можна опиратися в подальшій роботі.Виконання суспільних доручень вимагає від дітей не лише уміння виконувати яку-небудь діяльність, але і дотримуватись визначених правил поведінки. Так, третьокласники шефствують над першокласниками, грають з дошкільниками, чергують на своєму поверсі, збирають макулатуру. При цьому діти вступають у відносини з багатьма людьми: дорослими, молодшими і старшими хлопцями, своїми однолітками.
Спілкування з ними вимагає від школярів знань багатьох правил культурної поведінки. Уміння дотримуватись правил у повсякденному житті стає необхідним для дітей. Тому діти намагаються запам'ятати те, що вони вивчають на спеціальних заняттях, і застосувати отримані знання на практиці.
Це обставина значною мірою полегшує роботу вчителя з виховання культури поведінки.
У системі роботи учителя велике значення має і роз'яснення дітям етичних норм, зв'язаних із правилами культурної поведінки. Методи роз'яснення різні: розповідь учителя, етична бесіда, обговорення фактів шкільного життя, бесіда по прочитаній розповіді, стенди по культурі поведінки. Головна задача етичної освіти — формувати моральні уявлення і поняття про доброзичливість, справедливість, гуманність, дружбу, товариськість та ін. При роз'ясненні правил культурної поведінки необхідно звернути увага дітей на мотиви вчинків і їхнього наслідку для інших людей. Тоді правило виступає не як випадкова і необґрунтована вимога, а як розумна необхідність, очевидна для молодших школярів.
Серед методів роз'яснення правил поведінки ведуче місце повинна зайняти бесіда вчителя з дітьми. Чому саме бесіда? Відповідаючи на питання, поставлені вчителем, учні доповнюють один одного, висловлюють різні думки, ґрунтуючись на власному (нехай невеликому й обмеженому) досвіді. Саме в бесіді розкривається розуміння дітьми тих чи інших правил. Висловлення учнів дозволяють педагогу судити про те, що вже добре відомо дітям, а які правила їм малознайомі чи незнайомі зовсім. Вислухавши дітей, педагог підбиває підсумок бесіді, формулює правила поведінки, зупиняється на помилкових висловленнях.
Ефективний прийом роз'яснення дітям правил культурної поведінки — використання літературних творів — розповідей, віршів, байок. При цьому доцільно обговорювати з дітьми і зразки правильної поведінки і негативні вчинки. У роботі з дітьми треба широко використовувати гумор. Важливо показати дітям, у смішному виді героїв , що чи не вміють не хочуть виконувати правила культурної поведінки. І в такий спосіб викликати в учнів бажання не бути схожими на них. Прекрасним матеріалом для цієї роботи є вірші А. Барто «Любочка», «Сонечка», «У театрі», «Чому зайнятий телефон», С. Михалкова «Одна рима», «Прогулянка», Ул. Лівшиця «Рукавички», «Нечупара» і ін. Ці вірші можна прочитати в особах, поставити по них невеликі інсценівки. Але слід підкреслити, що вчитель повинний дуже тактовно використовувати сміх як засіб виховання. Не слід безпосередньо зв'язувати погані вчинки героїв віршів з поведінкою учнів даного класу, висміювати їх. Спеціальна робота з культури поведінки проходить у формі занять.
Проведення цієї роботи умовно можна розділити на три етапи: підготовка до заняття, проведення заняття і повсякденна робота. Під час підготовчого етапу вчитель з'ясовує, що відомо дітям по даній темі, які правила вони уміють виконувати, наскільки стійка їхня поведінка. Учитель розробляє форму заняття, формулює правила, що повинні засвоїти діти, визначає зміст своєї бесіди з дітьми. Готуються до заняття і діти. За тиждень до заняття вони одержують різні завдання, наприклад: розучити вірш, підготувати інсценівку, підібрати загадки і прислів'я, зв'язані з темою занять. Звичайно підготовка до заняття йде в окремих групах у секреті від інших, з метою зберегти новизну виступу для інших учнів. Саме заняття повинне бути цікавим і святковим. Добре, якщо діти з нетерпінням чекають його. Святковість зв'язана з тим, що до заняття діти готують різні виступи, обговорюють події класного життя, грають, запрошують батьків, показують, що вони вміють робити. Звичайно .заняття починається бесідою вчителя, що називає тему заняття, ставить перед дітьми питання. Наприкінці заняття вчитель точно формулює правила поведінки. Краще, якщо в складанні правила беруть участь самі учні, не треба боятися дитячих формулювань, які би незграбні вони не були. У цьому випадку правило як би придумане самими дітьми і доцільність його особливо очевидна. Непогано, коли правила оформлені у виді плаката.
Найчастіше заняття будується так, що чергується бесіда, показ, гра, інсценівка. Заняття проводиться два – чотири рази в семестр . Воно продовжується 45 хвилин. Яке б не було змістовне і цікаве заняття, як би добре не виступали на ньому діти, як би точно вони не сформулювали всі вправи - основна робота з нагромадження досвіду правильного поведінки проходить у повсякденному житті молодших школярів; на уроках, під час перерв, у роздягальні, по дорозі додому, під час відвідувань театру, кіно, на прогулянках, екскурсіях, у спілкуванні один з одним і дорослими. Тому увага вчителя спрямована на таку організацію життя дітей, що давала б можливість для вправляння їх у правильному поводженні. Якщо учні добре знають, які вимоги до них ставляться, кожна з них навчає, як слід поводитися в тому чи іншому випадку, то контроль за поведінкою йде з боку не тільки вчителя, але і дитячого колективу.
Організація роботи з класом є головним завданням вчителя. Разом з тим проводиться й індивідуальна робота з окремими учнями в залежності від рівня їхньої вихованості та умов життя в родині. Індивідуальна робота проводиться в тісному контакті з батьками. Дітям 6 -10 років властиве активне ставлення до життя, до доброго і поганого, правильного і неправильного; їхня емоційна пам`ять фіксує прояви добра і зла, щирості і лицемірства, правди і брехні, вірності і зрадливості тощо. Оскільки діти молодшого шкільного віку ще не розрізняють відтінків у поведінці й вчинках інших педагоги повинні постійно спрямовувати їхню увагу на усвідомлення позитивного і негативного. Найбільше впливає на них все те, що пов`язане з життям таких хлопчиків і дівчаток, як вони самі. Тому особливе місце в моральному вихованні школярів відводиться дитячій книжці. Діти їй довіряють, сприймають усе написане, як свої власні думки, власні почуття. Емоційне ставлення до прочитаного пояснюється відповідністю змісту твору особистим переконанням дітей, ціннісним орієнтаціям, смакам. Дитина здатна повністю ототожнювати себе з героєм твору, сприймати, як власні, його переживання, турботи, манери, зовнішність, що часом призводить навіть до втрати нею власного ”я” . ”Близькі” теми, сюжети, ситуації, що викликають сильні емоції, учні молодших класів оцінюють дуже високо. Вони вірять образам справжніх, хороших людей: їм потрібен приклад того, як вирости сильним і сміливим.
Сила прикладу –одна з головних сил, що визначають розвиток і формування дитини. Наслідуючи улюбленого героя в повсякденному житті, молодші школярі утверджують у собі вірність переконанням, виявляють співчуття, чуйність. Дитяча література має яскраво виражений педагогічний характер. Мета, яку ставить перед собою письменник,- це насамперед виховання високих почуттів: любові до Батьківщини, чуйного ставлення до людей, ненависті до ворогів, уміння цінувати й робити добро. Твори для дітей можна порівняти із сердечним словом педагога. Доступне й ясне, воно розкриває школяреві смисл вчинків і значення адресованих йому вимог. Бадьоре і впевнене слово мобілізує сили учня, надихає його вірою в самого себе. Змістовне й образне –розширює дитячий світогляд, учить школярів відкривати нове в предметах, явищах, людях. Гнівне і палке –викликає сором і каяття, гаряче бажання спокутувати свою провину. Дотепне і влучне –активізує дитячу думку. Сердечне і чуйне слово примушує вихованців довірливо відкривати свою душу, ділитися почуттями і думками. Під впливом художніх образів у дітей виникають конкретні уявлення про почуте і прочитане. Вони сприймають не просто текст, окремі слова і речення, що входять до його складу, а реальну дійсність, виражену за допомогою слова. Твори художньої літератури розкривають перед дитиною систему моральних понять через стосунки героїв з іншими людьми. Завдяки художньому слову учні вчаться розуміти внутрішній світ літературного героя, його почуття, вчинки, ставлення до інших людей і природи. Особливого значення для формування моральних якостей особистості набувають твори, які розкривають етичні норми поведінки. На їхньому матеріалі школярі вчаться оцінювати вчинки героїв, а через них вчинки товаришів і власну поведінку. Серед творів, які мають особливий вплив на дітей, можна виділити вірші, казки, прислів`я. У віршах поетичне слово розкриває найтонші емоційні відтінки рідної мови. Завдання вчителя –донести до учнів думку і почуття художнього твору, використати його в справі виховання.
Прислів`я і приказка –це переважно віршована мініатюра. Кінцевою метою прислів`я з давніх часів було виховання. Прислів`я проголошують, з одного боку, педагогічну ідею, а з другого –здійснюють педагогічний вплив. У прислів`ї –готовий висновок, але це не завершення роздумів, це поштовх до них. Наприклад: ”Книга вчить, як на світі жить” , ”Лінивому все ніколи” . Пояснюючи прислів`я, діти прилучаються до народної мудрості. Прислів`я і приказки –це своєрідний кодекс моральної поведінки, в них можна знайти пораду, підтримку, осуд. ( ”Любиш кататися, люби й саночки возити”, ”Колос повний до землі гнеться, а пустий угору дереться”, ”Бджола жалить жалом, а чоловік - словом”). Молодших школярів прислів`я приваблюють яскравою грою слів, співзвуччям, ритмікою. Поезія тут виступає формою збереження і поширення народної мудрості, досвіду пізнавальної діяльності, свідомості, засобом впливу на думку і вчинки людей.
Як твердив К. Д. Ушинський, пояснення прислів`я – це завжди розв`язування розумової задачі. Казки – один з найбільш популярних серед дітей жанрів народної творчості. У них – міцна соціальна основа, життєствердний оптимізм. Герої казок, яким властиві високі моральні якості, завжди ведуть боротьбу з темними силами, що символізують соціальне зло й несправедливість. Образи позитивних казкових персонажів давно стали для дітей втіленням кращих якостей людини. Молодший школяр уважно стежить за розвитком казкового сюжету, відверто реагує на вчинки героїв, проникається своєрідністю їхніх стосунків, думок і почуттів, віддає свої симпатії позитивним, засуджує негативних,
Казка знаходить вірний шлях до серця школяра, впливає на розвиток світогляду, ставлення дитини до навчання, товаришів, рідних, учить бути правдивим, чесним, відвертим, зневажати неправду, боротися з грубістю, лінню, байдужістю, одне слово, розкриває кращі душевні якості. Для школяра казкові персонажі й стосунки – мірило власної поведінки і поведінки товаришів. Казка стає першим пізнанням життя, його моральних основ, соціальних взаємовідносин. Те, що учень виявляє симпатію до одних персонажів і антипатію до інших, свідчить про становлення його власного ”Я” . Особливою любов`ю дітей користуються казки героїчного плану, в яких розкривається тема мужності, відваги, відданості батьківщині.
Відсутність елементарних звичок у дітей утруднює роботу над вихованням у них більш тонких і складних проявів культурної поведінки: такту, делікатності, невимушеності, добірності манер і т.п. Успіх у вихованні культури поведінки багато в чому залежить від правильного вибору методів роботи з дітьми. Головними методами є навчання школярів виконання правил культурного поведінки і роз'яснення їм відповідних норм моралі.
Важливим засобом виховання у молодших школярів культури поведінки є вправи, які включаються у повсякденне життя дитини і проводяться в процесі систематичних занять. Зміст вправ і їхня форма залежать від характеру правила, яке опрацьовується. Так, наприклад, можливі заняття, де вчитель показує, як треба поводитися в тій чи іншій ситуації: як запросити товариша в гості, як поводитися за столом, як бути ввічливим. На цьому ж занятті діти повторюють дії вчителя, вчаться поводитись правильно. А потім ці вправи включаються в різноманітну діяльність школярів. Діти ідуть у театр, на день народження до товариша.
Тут вони повинні самостійно, без безпосереднього контролю з боку дорослих, діяти відповідно за відомими їм правилами. Учитель спостерігає за поведінкою дітей, відзначає ті пробіли, і помилки, що діти роблять, і те гарне, правильне в їхніх вчинках, на які можна опиратися в подальшій роботі.Виконання суспільних доручень вимагає від дітей не лише уміння виконувати яку-небудь діяльність, але і дотримуватись визначених правил поведінки. Так, третьокласники шефствують над першокласниками, грають з дошкільниками, чергують на своєму поверсі, збирають макулатуру. При цьому діти вступають у відносини з багатьма людьми: дорослими, молодшими і старшими хлопцями, своїми однолітками.
Спілкування з ними вимагає від школярів знань багатьох правил культурної поведінки. Уміння дотримуватись правил у повсякденному житті стає необхідним для дітей. Тому діти намагаються запам'ятати те, що вони вивчають на спеціальних заняттях, і застосувати отримані знання на практиці.
Це обставина значною мірою полегшує роботу вчителя з виховання культури поведінки.
У системі роботи учителя велике значення має і роз'яснення дітям етичних норм, зв'язаних із правилами культурної поведінки. Методи роз'яснення різні: розповідь учителя, етична бесіда, обговорення фактів шкільного життя, бесіда по прочитаній розповіді, стенди по культурі поведінки. Головна задача етичної освіти — формувати моральні уявлення і поняття про доброзичливість, справедливість, гуманність, дружбу, товариськість та ін. При роз'ясненні правил культурної поведінки необхідно звернути увага дітей на мотиви вчинків і їхнього наслідку для інших людей. Тоді правило виступає не як випадкова і необґрунтована вимога, а як розумна необхідність, очевидна для молодших школярів.
Серед методів роз'яснення правил поведінки ведуче місце повинна зайняти бесіда вчителя з дітьми. Чому саме бесіда? Відповідаючи на питання, поставлені вчителем, учні доповнюють один одного, висловлюють різні думки, ґрунтуючись на власному (нехай невеликому й обмеженому) досвіді. Саме в бесіді розкривається розуміння дітьми тих чи інших правил. Висловлення учнів дозволяють педагогу судити про те, що вже добре відомо дітям, а які правила їм малознайомі чи незнайомі зовсім. Вислухавши дітей, педагог підбиває підсумок бесіді, формулює правила поведінки, зупиняється на помилкових висловленнях.
Ефективний прийом роз'яснення дітям правил культурної поведінки — використання літературних творів — розповідей, віршів, байок. При цьому доцільно обговорювати з дітьми і зразки правильної поведінки і негативні вчинки. У роботі з дітьми треба широко використовувати гумор. Важливо показати дітям, у смішному виді героїв , що чи не вміють не хочуть виконувати правила культурної поведінки. І в такий спосіб викликати в учнів бажання не бути схожими на них. Прекрасним матеріалом для цієї роботи є вірші А. Барто «Любочка», «Сонечка», «У театрі», «Чому зайнятий телефон», С. Михалкова «Одна рима», «Прогулянка», Ул. Лівшиця «Рукавички», «Нечупара» і ін. Ці вірші можна прочитати в особах, поставити по них невеликі інсценівки. Але слід підкреслити, що вчитель повинний дуже тактовно використовувати сміх як засіб виховання. Не слід безпосередньо зв'язувати погані вчинки героїв віршів з поведінкою учнів даного класу, висміювати їх. Спеціальна робота з культури поведінки проходить у формі занять.
Проведення цієї роботи умовно можна розділити на три етапи: підготовка до заняття, проведення заняття і повсякденна робота. Під час підготовчого етапу вчитель з'ясовує, що відомо дітям по даній темі, які правила вони уміють виконувати, наскільки стійка їхня поведінка. Учитель розробляє форму заняття, формулює правила, що повинні засвоїти діти, визначає зміст своєї бесіди з дітьми. Готуються до заняття і діти. За тиждень до заняття вони одержують різні завдання, наприклад: розучити вірш, підготувати інсценівку, підібрати загадки і прислів'я, зв'язані з темою занять. Звичайно підготовка до заняття йде в окремих групах у секреті від інших, з метою зберегти новизну виступу для інших учнів. Саме заняття повинне бути цікавим і святковим. Добре, якщо діти з нетерпінням чекають його. Святковість зв'язана з тим, що до заняття діти готують різні виступи, обговорюють події класного життя, грають, запрошують батьків, показують, що вони вміють робити. Звичайно .заняття починається бесідою вчителя, що називає тему заняття, ставить перед дітьми питання. Наприкінці заняття вчитель точно формулює правила поведінки. Краще, якщо в складанні правила беруть участь самі учні, не треба боятися дитячих формулювань, які би незграбні вони не були. У цьому випадку правило як би придумане самими дітьми і доцільність його особливо очевидна. Непогано, коли правила оформлені у виді плаката.
Найчастіше заняття будується так, що чергується бесіда, показ, гра, інсценівка. Заняття проводиться два – чотири рази в семестр . Воно продовжується 45 хвилин. Яке б не було змістовне і цікаве заняття, як би добре не виступали на ньому діти, як би точно вони не сформулювали всі вправи - основна робота з нагромадження досвіду правильного поведінки проходить у повсякденному житті молодших школярів; на уроках, під час перерв, у роздягальні, по дорозі додому, під час відвідувань театру, кіно, на прогулянках, екскурсіях, у спілкуванні один з одним і дорослими. Тому увага вчителя спрямована на таку організацію життя дітей, що давала б можливість для вправляння їх у правильному поводженні. Якщо учні добре знають, які вимоги до них ставляться, кожна з них навчає, як слід поводитися в тому чи іншому випадку, то контроль за поведінкою йде з боку не тільки вчителя, але і дитячого колективу.
Організація роботи з класом є головним завданням вчителя. Разом з тим проводиться й індивідуальна робота з окремими учнями в залежності від рівня їхньої вихованості та умов життя в родині. Індивідуальна робота проводиться в тісному контакті з батьками. Дітям 6 -10 років властиве активне ставлення до життя, до доброго і поганого, правильного і неправильного; їхня емоційна пам`ять фіксує прояви добра і зла, щирості і лицемірства, правди і брехні, вірності і зрадливості тощо. Оскільки діти молодшого шкільного віку ще не розрізняють відтінків у поведінці й вчинках інших педагоги повинні постійно спрямовувати їхню увагу на усвідомлення позитивного і негативного. Найбільше впливає на них все те, що пов`язане з життям таких хлопчиків і дівчаток, як вони самі. Тому особливе місце в моральному вихованні школярів відводиться дитячій книжці. Діти їй довіряють, сприймають усе написане, як свої власні думки, власні почуття. Емоційне ставлення до прочитаного пояснюється відповідністю змісту твору особистим переконанням дітей, ціннісним орієнтаціям, смакам. Дитина здатна повністю ототожнювати себе з героєм твору, сприймати, як власні, його переживання, турботи, манери, зовнішність, що часом призводить навіть до втрати нею власного ”я” . ”Близькі” теми, сюжети, ситуації, що викликають сильні емоції, учні молодших класів оцінюють дуже високо. Вони вірять образам справжніх, хороших людей: їм потрібен приклад того, як вирости сильним і сміливим.
Сила прикладу –одна з головних сил, що визначають розвиток і формування дитини. Наслідуючи улюбленого героя в повсякденному житті, молодші школярі утверджують у собі вірність переконанням, виявляють співчуття, чуйність. Дитяча література має яскраво виражений педагогічний характер. Мета, яку ставить перед собою письменник,- це насамперед виховання високих почуттів: любові до Батьківщини, чуйного ставлення до людей, ненависті до ворогів, уміння цінувати й робити добро. Твори для дітей можна порівняти із сердечним словом педагога. Доступне й ясне, воно розкриває школяреві смисл вчинків і значення адресованих йому вимог. Бадьоре і впевнене слово мобілізує сили учня, надихає його вірою в самого себе. Змістовне й образне –розширює дитячий світогляд, учить школярів відкривати нове в предметах, явищах, людях. Гнівне і палке –викликає сором і каяття, гаряче бажання спокутувати свою провину. Дотепне і влучне –активізує дитячу думку. Сердечне і чуйне слово примушує вихованців довірливо відкривати свою душу, ділитися почуттями і думками. Під впливом художніх образів у дітей виникають конкретні уявлення про почуте і прочитане. Вони сприймають не просто текст, окремі слова і речення, що входять до його складу, а реальну дійсність, виражену за допомогою слова. Твори художньої літератури розкривають перед дитиною систему моральних понять через стосунки героїв з іншими людьми. Завдяки художньому слову учні вчаться розуміти внутрішній світ літературного героя, його почуття, вчинки, ставлення до інших людей і природи. Особливого значення для формування моральних якостей особистості набувають твори, які розкривають етичні норми поведінки. На їхньому матеріалі школярі вчаться оцінювати вчинки героїв, а через них вчинки товаришів і власну поведінку. Серед творів, які мають особливий вплив на дітей, можна виділити вірші, казки, прислів`я. У віршах поетичне слово розкриває найтонші емоційні відтінки рідної мови. Завдання вчителя –донести до учнів думку і почуття художнього твору, використати його в справі виховання.
Прислів`я і приказка –це переважно віршована мініатюра. Кінцевою метою прислів`я з давніх часів було виховання. Прислів`я проголошують, з одного боку, педагогічну ідею, а з другого –здійснюють педагогічний вплив. У прислів`ї –готовий висновок, але це не завершення роздумів, це поштовх до них. Наприклад: ”Книга вчить, як на світі жить” , ”Лінивому все ніколи” . Пояснюючи прислів`я, діти прилучаються до народної мудрості. Прислів`я і приказки –це своєрідний кодекс моральної поведінки, в них можна знайти пораду, підтримку, осуд. ( ”Любиш кататися, люби й саночки возити”, ”Колос повний до землі гнеться, а пустий угору дереться”, ”Бджола жалить жалом, а чоловік - словом”). Молодших школярів прислів`я приваблюють яскравою грою слів, співзвуччям, ритмікою. Поезія тут виступає формою збереження і поширення народної мудрості, досвіду пізнавальної діяльності, свідомості, засобом впливу на думку і вчинки людей.
Як твердив К. Д. Ушинський, пояснення прислів`я – це завжди розв`язування розумової задачі. Казки – один з найбільш популярних серед дітей жанрів народної творчості. У них – міцна соціальна основа, життєствердний оптимізм. Герої казок, яким властиві високі моральні якості, завжди ведуть боротьбу з темними силами, що символізують соціальне зло й несправедливість. Образи позитивних казкових персонажів давно стали для дітей втіленням кращих якостей людини. Молодший школяр уважно стежить за розвитком казкового сюжету, відверто реагує на вчинки героїв, проникається своєрідністю їхніх стосунків, думок і почуттів, віддає свої симпатії позитивним, засуджує негативних,
Казка знаходить вірний шлях до серця школяра, впливає на розвиток світогляду, ставлення дитини до навчання, товаришів, рідних, учить бути правдивим, чесним, відвертим, зневажати неправду, боротися з грубістю, лінню, байдужістю, одне слово, розкриває кращі душевні якості. Для школяра казкові персонажі й стосунки – мірило власної поведінки і поведінки товаришів. Казка стає першим пізнанням життя, його моральних основ, соціальних взаємовідносин. Те, що учень виявляє симпатію до одних персонажів і антипатію до інших, свідчить про становлення його власного ”Я” . Особливою любов`ю дітей користуються казки героїчного плану, в яких розкривається тема мужності, відваги, відданості батьківщині.
